Первое стихотворение удалено по просьбе автора.
КРІЗЬ БІЛЬ ВІКІВ
Українська історія —
Незагоєність ран.
Смертний чад крематорію
Поглинає туман.
…Тихий обрій зажурено
Біль ховає у ніч.
Жах і попіл Батурина
Розлетівсь навсібіч.
Сива пам'ять згорьована
Колиха щем сторіч:
У боях загартована,
Підло знищена Січ.
Україну знекровити —
Вбити душу її:
Щоб чужинською мовити,
І забуть солов'ї-
ну...
навіщо різнитися,
Ми ж бо сестри й брати.
(І в Сибіру наснитися
Можуть рідні сади).
Сніг червоний під Крутами.
Дзвін жалобний дзвенить.
Не скувать душу путами!
Крила — в синю блакить...
Плаче свічка: від голоду —
Покоління в землі.
Мерзнуть душі від холоду —
У небесній імлі.
Кров у венах схолонула.
Не втаїть Колима:
Стали душі солоними...
Вічний холод. Пітьма...
Крізь багнюку болотяну
Не пробитись крилом.
У глибокій скорботі ми
Знов схиляєм чоло.
Нескінченні репресії
Українських еліт.
Московитська агресія
Ллється в вени століть.
Плач сирен: б'ють ракетами,
Ціль — дитячий садок.
Ловлять душі тенетами…
А вони між зірок…
У віках закодовані
Боронити свій край —
Білі крила шматовані
Линуть за небокрай.
Зійде сонце, і знаково
Спопелить чорне зло,
Щоб — уквітчане маками —
Поле знов ожило.
Тільки пам'ять, у шрамах вся,
Знов запалить свічу.
Як і всі, в тихім храмі я
Світлом біль причащу.
февраль 2024