Алла Ковалишина Два стихотворения

Первое стихотворение удалено по просьбе автора.

КРІЗЬ БІЛЬ ВІКІВ

Українська історія —

Незагоєність ран.

Смертний чад крематорію

Поглинає туман.

…Тихий обрій зажурено

Біль ховає у ніч.

Жах і попіл Батурина

Розлетівсь навсібіч.

Сива пам'ять згорьована

Колиха щем сторіч:

У боях загартована,

Підло знищена Січ.

Україну знекровити —

Вбити душу її:

Щоб чужинською мовити,

І забуть солов'ї-

ну...

навіщо різнитися,

Ми ж бо сестри й брати.

(І в Сибіру наснитися

Можуть рідні сади).

Сніг червоний під Крутами.

Дзвін жалобний дзвенить.

Не скувать душу путами!

Крила — в синю блакить...

Плаче свічка: від голоду —

Покоління в землі.

Мерзнуть душі від холоду —

У небесній імлі.

Кров у венах схолонула.

Не втаїть Колима:

Стали душі солоними...

Вічний холод. Пітьма...

Крізь багнюку болотяну

Не пробитись крилом.

У глибокій скорботі ми

Знов схиляєм чоло.

Нескінченні репресії

Українських еліт.

Московитська агресія

Ллється в вени століть.

Плач сирен: б'ють ракетами,

Ціль — дитячий садок.

Ловлять душі тенетами…

А вони між зірок…

У віках закодовані

Боронити свій край —

Білі крила шматовані

Линуть за небокрай.

Зійде сонце, і знаково

Спопелить чорне зло,

Щоб — уквітчане маками —

Поле знов ожило.

Тільки пам'ять, у шрамах вся,

Знов запалить свічу.

Як і всі, в тихім храмі я

Світлом біль причащу.

февраль 2024